Тривалі проблеми світової економіки боляче б'ють по гаманцях. Навіть звичайну людину вони примушують замислитися над зміною світового економічного устрою, що, схоже, вже є неминучим. Позитив напруженої ситуації полягає в тому, що тепер настав час почути тих, кого раніше вважали, м'яко кажучи, мрійниками. І, можливо, нарешті використати їхні ідеї на благо людства, яке повинно знайти вихід із глухого кута.
Гюнтер Паулі, що є палким футбольним вболівальником і водночас ідеологом синьої економіки й має численні напрацювання нетрадиційних бізнес-моделей, погодився на відверте інтерв'ю для DT.UA.
— Як давно ви займаєтеся синьою економікою, і чому?
— Усе своє життя я шукав нову модель економіки. З 2004 року працюю над синьою економікою. Бо не задоволений тим, що є тепер, — ми можемо жити краще. Дуже високий рівень безробіття, забагато бідних, погана їжа, слабке здоров'я, багато шкоди довкіллю.
— Яким чином можна виправити перелічене вами?
— Змінити систему.
— Цікаво, як звучить визначення терміна «синя економіка»?
— Почнемо із зеленої економіки. Вона передбачає, що все корисне для здоров'я і добре для довкілля — дороге. В сучасній економіці все, що шкодить довкіллю і здоров'ю, — дешеве. А я переконаний, нам потрібні інновації. Ми мусимо робити все краще, і найкраще має бути найдешевшим. Потрібно змінити спосіб виробництва і споживання. І в синій економіці (СЕ) перша річ, яку ми використовуємо, — це каскадування інновацій. Що ви робите, коли випиваєте чашку чаю?
— Звісно, викидаю заварку.
— А я вирощую на ній гриби. А рештки віддаю на корм для тварин. Оце і є принцип №1 — каскадування. Він дає більше прибутків і роботи. Другий принцип — «робіть усе просто, не ускладнюйте». Занадто багато речей, які ми використовуємо, нам просто не потрібні. Приміром, для роботи вашого диктофона, який ви тримаєте зараз у руці, ви використовуєте батарейки. Але ж температура вашого тіла і сила мого голосу можуть виробити вдосталь електрики для запису інтерв'ю. Викиньте батарейки, вони вам не потрібні. Багато наших продуктів можна зробити значно простішими. Вони довше працюватимуть і при цьому стануть дешевшими.
— Це привабливі ідеї, але як їх реалізувати на практиці?
— Крок за кроком. Потрібно багато ініціатив, і ми зможемо переробити багато промислових процесів. Наприклад, якщо мені зараз знадобляться зубні протези, я йду до стоматолога, роблю зліпок, відсилаю його до Китаю. Там виготовляють протез із титану, і лише через два місяці я його отримую. Довго й дорого. Сучасні 3D технології, плазма та Інтернет дозволяють швидко отримати протез без жодних відходів, води і транспортування. Все використовується на 100%. Ціна — лише половина китайської.
— Я гадаю, кожен бізнесмен у своїй сфері намагається зробити процеси простішими й дешевшими. Чи не так?
— Але тут маємо проблему. Ми навчаємо менеджерів. Вони сфокусовані на одному бізнесі, в якому мають досвід. Якщо менеджер не знає про інновації, він не використає їх.
— Але є консультанти.
— Консультант — це дуже складно. Він потребує моїх пропозицій та інновацій.
— Тобто синя економіка — це економіка інновацій? І є люди, які генерують ці інновації.
— Точно. Багато інновацій. Ми дуже повільні в інноваціях. А синя економіка — це високі і швидкі інновації. Приклад. Компанія «Юнілівер» — великий виробник чаю. У них 3 млн. тонн відходів, а це 1,5 млн. тонн грибів шитакі або 7,5 млрд. дол. (із розрахунку 5 євро/кг). Чому вони не вирощують гриби? Бо вони на цьому не знаються. Це для них не головний бізнес. У них немає стратегічного плану. Це можуть зробити підприємці, і вони змінюють економіку.
— Але як це реалізувати? В одних є бізнес, і цілком можливо, що ідеї інших їм не потрібні…
— Я презентую бізнес-модель відкрито. І якщо люди кажуть, що хочуть навчитися цього, я допомагаю. В Індії ми спеціально вчимо людей, як на відходах чаю вирощувати гриби.
— Тобто будь-який бізнесмен може звернутися до вас по ідеї?
— Ми надаємо інформацію через Інтернет, і кожного тижня з'являється новий приклад бізнесу. Вже можна подивитися на 93 приклади бізнесу. Наступного тижня буде ще один.
— І якщо підприємцеві підходить один із варіантів, запропонованих вами, то чи може він його використовувати, і на яких умовах?
— Будьте моїм гостем. Бо підприємці мають ділитися хорошими ідеями. Щоб ви знали, у 15 містах світу вже працюють ферми з вирощування грибів на відходах чаю та кави.
— Києва в цьому переліку немає?
— Ще ні. Але є Амстердам, Сеул, Сідней, Париж, Берлін, Сан-Франциско…
— Але якщо ніхто не платить за ідеї, то за рахунок чого існувати?
— Я друкую мою книжку «Синя економіка» і маю багато свободи. Крім того, доступні багато вебсайтів. Книжка вийшла тридцятьма п'ятьма мовами. В Україні її надруковано завдяки підтримці фонду «Скорочення ризиків». А ще я пишу історії для дітей. Дуже вдалі ідеї для синьої економіки я переробляю у форму казки, бо якщо це зрозуміє дитина, то кожен зрозуміє.
— Які з ваших ідей могли б дати значний ефект при їх використанні в Україні?
— Ви дуже залежні від газу з Росії. Тим часом ви не використовуєте той газ, який є у вас. Приклад. У вас є брудна вода. Є тверді органічні відходи, що вивозяться на поля. Це біологічне сміття становить приблизно 50% усіх відходів. Ми з'єднуємо воду й органіку і отримуємо газ метан. Таким чином 100 тис. людей виробляють 15 тис. куб. м метану щодня. В Україні живуть приблизно 45 млн. осіб. Вони щодня продукують відходи, з яких можна отримати близько 7 млн. куб. м газу. Я підкреслюю: щодня й на постійній основі. За рік виходить 2,5 млрд. куб. м. Це ваш імпорт із Росії. А ви платите за це мільярди.
— Що потрібно для реалізації цієї бізнес-моделі? Може, запропонувати це уряду України?
— Я відкритий.
— А що ще потрібно?
— У вас уже є очистка води, яка коштує грошей. Є й поля відходів, які також коштують грошей. Це складові зеленої економіки. Але, об'єднавши їх разом, Україна, навпаки, отримає гроші. А це вже синя економіка.
— Економічна криза та негаразди навіть у фінансах розвинених країн світу породжують відчуття кінця якщо не світу, то принаймні нинішньої світової економіки. Здається, зараз людство повинно перейти на інший щабель розвитку, інакше — просто крах. Можливо, синя економіка — і є шлях (або одна з його складових) виходу з критичної ситуації?
— Сучасна економічна модель — це глобалізація. Вона передбачає конкуренцію, постійне нарощування виробництва, стандартизацію, скорочення робочих місць… Така модель не має майбутнього. Це очевидно. Тому що забагато безробітних, відходів виробництва і бідних людей.
— Як модель СЕ вирішує ці три проблеми?
— Перше — ми почнемо з того, що в нас є. Є чай, кава, відходи… У нас є багато чого, що сьогодні забирає гроші. А слід перетворити це в заробляння грошей. Потрібні зміни. Ми вважаємо, що очистка води варта витрат. Ми хочемо пити воду, тому платимо за неї. А в моделі СЕ очистка води дає прибуток і енергію. Тому беремо все, що маємо, і створюємо багато додаткових доходів. Звісно, з урахуванням місцевих потреб. І навіть якщо метан, отриманий за «синьою» моделлю, спочатку буде дорожчим, ніж російський, він вигідний для України.
— Чому саме?
— Економічний феномен полягає у мультиплікації. Якщо в мене є гроші і я плачу вам, а ви платите іншим, — гроші циркулюють у місцевій економіці, і вона зростає. Якщо ви платите росіянину — гроші виходять із країни, тому мультиплікації немає, і економіка занепадає.
— У світі, і в Україні зокрема, останнім часом почали досить активно використовувати енергію вітру та сонця. На полях будують вітрові турбіни і сонячні батареї. Це теж складові синьої економіки?
— Насправді це дуже дороге задоволення. Якщо ви багаті — робіть це. Якщо у вас грошей стільки, як у Європейського банку реконструкції та розвитку, — використовуйте ці гроші. Я вірю, що хороше має бути дешевим. Перетворення сонячної енергії в електрику коштує дуже дорого.
— Як ставляться до ваших нетрадиційних ідей світові бізнес-школи?
— До минулого року вони казали, що Гюнтер Паулі — фантазер, запропоноване ним — нереальне. Але є цікавість студентів. Крім того, у мене в арсеналі — понад сто прикладів нових бізнес-моделей, тому бізнес-школи запрошують мене.
— Ви читаєте студентам власні курси?
— Так. Післязавтра я проводитиму в Угорщині спеціальні курси для професорів та бізнесменів. Зараз я спостерігаю зміну ставлення до моїх ідей, бо економічна криза дуже припекла. Сучасна економічна система базується на Бреттон-Вудській системі, чикагській школі макроекономіки та гарвардському менеджменті. Ця трійця створена в 1944—1950 роках. Це старий склад. Ми потребуємо чогось нового й кращого, тому що світ змінився.
— Але хто ті люди, котрі генерують ідеї для інновацій і впроваджують їх у життя?
— По-перше, це хороші науковці. Вони — ключ до нового. Кожна нова ідея потребує хорошого наукового забезпечення. По-друге — це багато підприємливих людей. Адже потрібен хтось, хто взяв би на себе ризики. Я щасливий, що знаю багато науковців і підприємців.
— Як ви вважаєте, чи багато потрібно часу, щоб замінити нинішню світову модель економіки на синю?
— Одне покоління, або приблизно двадцять років. Ідеться про зміну способу мислення. Ми повинні використати наявні в нас кошти, матеріали і зробити більше.
— Але чи існує цьому сценарію активний або пасивний спротив?
— Існує, і дуже активний. Звісно, ті, хто заробляє гроші в сучасній системі, не хочуть змін. Але це нічого, вони збанкрутують, бо тисячі маленьких ініціатив вкупі — потужніші, ніж одна велика корпорація. Ось чому я звертаюся до багатьох підприємців у різних частинах світу.
— Ваша аудиторія — малий бізнес?
— Переважно це родинний бізнес, бо він має довгострокове бачення свого розвитку. На противагу йому, типова велика корпорація керується короткотерміновим баченням. Тому мені вигідніше працювати з великими і маленькими сімейними компаніями. Прикладом таких є Bosch і BMW в Німеччині. Багато сімейних підприємств у Японії. Чимало олігархів мають сімейні корпорації.
— Яких успіхів уже досягли ви і синя економіка?
— Я лише почав, і можна поки що говорити про невеликий успіх. Думаю, про серйозні здобутки можна буде говорити через десять років. У мене є індикатори правильно вибраного шляху. Тільки на грибах на каві й чаю заробляють 15 тисяч людей. Думаю, що це не успіх, адже потенціал тут — 50 млн. осіб.
— Але ви відчуваєте, що між 2004 і 2012 роками є різниця?
— Істотна різниця. У 2004 році говорили, що реалізація моделі виробництва метану з відходів води і органіки неможлива. У 2010-му ідея стала реальністю в Південній Кореї. Успішно реалізованим проектом. У Корею постійно приїжджають дуже багато делегацій із різних міст світу. Щотижня — державні діячі. Чому? Бо проект дозволяє принципово змінити бюджет міста — витрати перетворюються у прибутки. Замість імпорту енергії ми її самі виробляємо. Причому ця енергія відновлювана, її виробництво ніколи не припиниться. Оце справжній початок перетворень.
— Є чимало винахідників, які стукають у всі доступні їм двері, щоб реалізувати власну ідею. Але їм не відчиняють. Як вам вдається?
— У цій справі потрібен той, хто перетворить хороші ідеї в успішний бізнес. Сама наука цього не може. Потрібна бізнес-модель, яка зможе конкурувати, а краще — бути поза конкуренцією з існуючою бізнес-моделлю. Моя роль у тому, щоб створити бізнес-модель поза конкуренцією із сучасною моделлю.
— Тобто у цій справі є не дві, а три складові: наука, підприємці і ви — конструктор «синьої» бізнес-моделі?
— Але я — ніщо, порівняно з двома іншими складовими.
·
Немає коментарів:
Дописати коментар