Спокусившись скромним оголошенням на веб-сайті Зміївської райдержадміністрації, їду з колегами на Харківщину, до Національного природного парку «Гомільшанські ліси». Саме тут, на берегах скутого кригою Сіверського Дінця має відбутися святкування Масниці, Масляної. Місце зустрічі призначене в селі Коропові Хутори. Колись тут, на березі Донця стояв останній слобожанський козацький монастир. В минулому монастир розібрали, а з цеглин – «запчастин козацької минувщини» – звели хутір.
Підходимо до села. Навколо замерзла заплава однієї з найвеличніших річок країни. За старезними деревами видніється Кострома – солом'яна постать Зими. Ех, чи не ідеальна місцина, щоб відчути єдність із слов'янським минулим, відчути, як заграє кров від забутих язичницьких мелодій, захекатись від давніх ігор і забав? Та ще й у національному природному парку! Принаймні кілька останніх років дуже хотілося потрапити на таке дійство.
Та відразу стало ясно, що все пішло не так. Не могло відбутись слов'янського свята, якщо його організовувала райдержадмінстрація. На вході до місця дійства стоїть міліція, проводжаючи підозрілими поглядами всякого, до чийого рюкзака припнуто каремат, всякого з довгим волоссям. Нам точно сюди? Бачимо 11-метровий стовп з подарунками, до яких треба зуміти долізти, Кострому… але навколо суцільні столи з медовухою чи не від кожної сільради району, шашлики і шатри, в яких можна сісти, аби все це випити і заїсти. В шатрах лунає груба попса, нагадуючи літні береги річки, уставлені джипами, з відкритих дверей яких гупає попса по принципу «хто громше».
Що думають про це тварини, які населяють заповідний ліс? Звісно, свято і ярмарок зосереджені на території хутора, але далеко навколо лісом розноситься шум, який навряд чи є тим, чого чекають звірі у засніженому лісі 6 березня. Зараз, навесні, кожен звір намагається зберегти останні запаси жиру, щоб дожити до весни, коли зійде сніг і нарешті слово «вижити» не значитиме так багато, як взимку. Уявити лише, як біжать нажахані звірі геть від шуму…
За однотипними басами і самі втрачаємо орієнтацію… що тут і де відбувається? Що ми тут робимо? Раптом крізь галас проривається голос з центральної сцени: «Раді вітати вас на Гомільшанській Масляній, в Зміївському районі, на території Коропівського лісництва!». Стоп-стоп… а як же національний парк? Чому нас не вітають в національному парку?
Починаю шукати відповідь. Здається, вона ось тут: бачу намет «Прес-центр». Зовні це велике брезентове шатро, в якому можна розмістити на ночівлю до півсотні солдатів. Нам сюди. Заходжу… в шатрі рядами стоять один за одним столи з розлитою горілкою… і нічого більше. Питаю у чоловіка, що сидить у шатрі, досить риторично: «Добридень! А що можна журналістові дізнатися у Прес-центрі?». Подумавши, чоловік з повною серйозністю відповідає питанням на питання: «В смислє?».
Йдемо далі… Зі сцени лунає запрошення посвятитись в справжні козаки… посвята має початися з випивки «по-справжньому». Ось, нарешті, на периферії дійства знаходимо експозицію національного парку. Тут стоять охайні стенди з інформацією про сам парк, тутешню флору і фауну. Навіть поради по фотополюванню і виготовленню шпаківень. Та, здається, вони тут мало кому потрібні. Беремо почитати газетки «Гомільшанський вісник», які працівники парку видають для місцевого населення. До речі, це досить рідкісне для України явище. Але тут принаймні пробують донести до людей інформацію, для чого на їхній малій батьківщині створили нацпарк і чому це так важливо. Хочеться вірити, що жителі Зміївщини дійсно більш освічені, ніж ті, що живуть поряд з іншими нацпарками.
Крізь галас розпитуємо у дівчат, що стоять біля скромної експозиції, чому так вийшло, що дійство не виглядає все так само, як експозиція парку. На жаль, як виявляється, організатором заходу є районна адміністрація і тут, в межах села, сам нацпарк не може суттєво вплинути на все, що відбувається. І це дуже прикро. Хочемо з'ясувати побільше про «Гомільшанські ліси», записуємося на екскурсію, аби працівники нацпарку повели нас на засніжені «гори» над Дінцем, де не чути попси і запаху горілки.
Раптом до стенду підходить солідний і впевнений в собі чолов'яга. Переминаючи цигарку, зверхньо питає щось типу: «Ну що, дівчатка, розкажіть, що у вас тут за парк?». Згодом розуміємо, що бачили самого районного голову. І звідки ця зверхність та зневага, коли ти очолюєш район, в якому вже сім років як існує єдиний діючий нацпарк Харківщини?
Єдине, що компенсує небачене розчарування – екскурсія. Звісно, що може бути краще для відвідувача національного парку, крім як екскурсія до лісу в кампанії людини, яка знає і ніжно любить тут кожну гілку, кожне дерево?
Згодом Кострома згорає і люди сприймають це як символічну «завісу» дійства, починають масово рухатися на вихід, сідають на доступний транспорт і роз'їжджаються. Шукаючи, чим дістатися до Харкова, бачимо ще одну картину. На хлопця з рюкзаком, що проходить повз автобус, до якого пакуються після тяжкого дня міліціонери, кидається легінь в штатському, намагаючись вдарити по обличчю. Колеги в формі відтягують буйного, самі окликуючи туриста: «Я б тебе з цьой палаткой побачив в посадці, зразу б прийняв!».
І що тут сказати? Як може працювати нормально національний природний парк, коли за сім років його не навчились сприймати ні місцеві жителі, ні міліція, ні навіть керівництво району? Хто і як зустріне мене, коли я захочу просто приїхати туди помилуватися природою? Їдучи до Харківської області, я однаково прямуватиму сюди, бо карта покаже мені лише один національний парк, краєвиди якого прикрашають чи не дві третини всіх видань про природу Харківщини. Що мене чекатиме тут наступного разу: народна пиятика чи ніч у райвідділку?
Проте я налаштований лишитися романтиком в цій ситуації. Надворі весна і, цілком може бути, наступного разу поталанить потрапити на справжню словʼянську Масляну, відчути дим Костроми, змішаний не з запахом алкоголю, а з запахом Весни. І взагалі, сподіваюся, ще пощастить потрапити на свято, організоване працівниками цього чи якогось іншого національного парку… і без всяких там райадміністрацій. А якщо не буде галасу, тоді, можливо, вдасться розгледіти в мереживі стовбурів обережного звіра чи птаха.
Немає коментарів:
Дописати коментар